my heart,my mind,my soul in words

Іноді хочеться вмерти. Бо ти сидиш у себе в коробці. Затишній колись коробці. І нічого не хочеш чути, бачити,говорити, відчувати. Коли тобі настільки погано,ща хочеться на стіни лізти від болю. І водночас нічого не хочеться. І благаєш, кричиш там, всередині:"Будь ласка,досить!Я так більше не можу!Не хочу!Нехай це скінчиться!Нехай все розчиниться і я розчинюсь. Тільки нехай більше цього всього не буде!Я не витримаю більше!"
І насправді здається,що більше не витримаєш. Але витримуєш. День у день, однаково болить, ниє, ріже, пече, зпалює. І,здавалося б, вже нічого палити, вже все згоріло вщент. Аж ніяк. Щось виростає кожну ніч, і кожен раз горить,палає... Щось отруює мене кожен день. Я, немов той Прометей, що йому вигризали його печінку, а кожну ніч вона виростала, все загоювалося і кожен день знов і знов його рвали, гризли, терзали, мучили...
Коли це закінчиться? Коли цьому прийде кінець? Коли вже настане цей день...
Все порожньо. Здавалося б, все в тобі вже згоріло, нема нічого, пустеля, порожнеча... А ні. Кожного разу щось з'являється. І знову горить, рветься, болить, ниє, калічить, ранить, ріже... І не лишилося, здається, сліз, а ні - вони раз за разом течуть, нестримні, гіркі, палючі та болючі. Вони загоюють рани. Коли вже настане мить, і сльоз не залишиться. Щоб не загоювалося. Щоб все розірвалося і не було нічого. Щоб нічого було загоювати. Коли вже все спопелиться. І залишиться одна пустеля, наповнена чорним попелом згорівшої душі.
Не хочу! Не хочу нічого відчувати! Чому не можна просто вимкнути це? Вимкніть!!Благаю,вимкніть!! Я не хочу,не хочу,не хочу більше!!Залиште мене! Не чіпайте! Досить!!
Знаєш,як це - ззовні бути спокійною, а всередині...Всередині бити руками й ногами по підлозі, кататися, битися в агонії,кричати,ревти,рвати на собі волосся...Знаєш?
Я не хочу так більше.
Нехай це припиниться.
Розчиніть мене у повітрі.
Я хочу мов та Русалочка розчинитися і стати піною морською.
Розвалитися на атоми.
І не відчувати.
26.05.2013